Як не потрапити під депорт і штраф: що стоїть за фірмами, які влаштовують українок на роботу опікунками в Німеччині
Більшість із вас, напевно, пам’ятають матеріал наших колег, опублікований ще у вересні 2022 року. Тоді журналісти розповідали історії українок, які поїхали працювати опікунками в Німеччину — і далеко не всі з них мали позитивний досвід. Декому не виплатили заробітну плату, іншим довелося повернутись додому через нелегальне працевлаштування “у приват”, а хтось залишився без будь-якого соціального захисту після кількох місяців роботи.
Після цієї публікації ми вирішили перевірити, чи справді ситуація й надалі залишається настільки складною. Чи змінилося щось за три роки? Ми провели власний експеримент, аби з’ясувати, хто сьогодні стоїть за фірмами, що пропонують “роботу в догляді”, чому частина з них і досі працює у тіні — і чи існують компанії, які насправді забезпечують легальне працевлаштування з повним пакетом документів та соціальних гарантій.
Коли ми почали детальніше досліджувати тему працевлаштування українок у сфері догляду в Німеччині, виявилося, що ринок переповнений посередниками. Частина з них відверто пропонує “допомогу” за гроші — зокрема, оплату за контакт із роботодавцем чи “підбір сім’ї”. Деякі компанії, які позиціонують себе як офіційні, не мають ані сайтів, ані зареєстрованих офісів, ані зрозумілих юридичних реквізитів.
Щоб перевірити, як це працює на практиці, наша редакція провела експеримент. Ми надіслали резюме до понад тридцяти агентств, видаючи себе за потенційних доглядальниць із різним рівнем досвіду та знання мови. У відповідь отримали повний спектр реакцій: від вимоги сплатити “вступний внесок” до надсилання сумнівних контрактів без зазначених умов праці. Дехто навіть не приховував, що працевлаштовує “по-приватному”, тобто без офіційних документів.
Частина фірм пропонувала іншу схему — спочатку переїхати до Польщі, оселитися в гуртожитку за власний рахунок і чекати 2–3 тижні, поки з’явиться вакансія в Німеччині. Жодних гарантій, жодних чітких термінів, але — з обов’язковою передоплатою.
Така ситуація змусила нас розібратися глибше: хто стоїть за цими компаніями і чи є серед них ті, кому справді можна довіряти.
Для перевірки ми створили три типові профілі кандидаток:
- Світлана — жінка з досвідом роботи й добрим знанням мови;
- Ліля — без досвіду, але з базовою німецькою;
- Валентина — із багаторічним стажем догляду, проте без мовних знань.
Мета експерименту була проста — з’ясувати, як фірми реагують на різні ситуації та чи справді готові підтримати кандидаток, а не лише “відсіяти” тих, хто не підходить під ідеальні параметри.
Результат виявився промовистим: із 32 компаній 31 припиняла розмову, щойно чула, що кандидатка не володіє німецькою мовою. Типові відповіді — “вакансій немає”, “передзвоніть пізніше” або просто тиша в слухавці.
Лише одна компанія погодилася продовжити діалог — спокійно, без зневаги й без спроби нав’язати оплату. Саме вона привернула нашу увагу для подальшого аналізу.
Світлана: “У мене був досвід, мова і документи — але більшість фірм відверто вводили в оману”
Світлана, 43 роки, із Чернівців, ще на початку війни переїхала до Німеччини та офіційно зареєструвалась за §24 Закону про перебування. Вона мала понад п’ять років досвіду у сфері догляду та рівень німецької мови B1 — здавалось, ідеальний профіль для легального працевлаштування. Однак на практиці все виявилось значно складніше.
Жінка залишила заявки у трьох популярних фірмах, які активно рекламуються в соцмережах. Її переконували, що працювати легально можна лише через польську компанію: “оформіть PESEL, підпишіть умову зліценія — і тоді зможете їхати”. Жодна з фірм не надала зразка контракту для перевірки, а на запитання про §24 та німецьке законодавство менеджери відповідали ухильно або переводили розмову на оплату послуг.
Після кількох невдалих спроб Світлана звернулася до компанії Medius Work. Менеджерка Вікторія пояснила умови просто й без тиску: українці з §24 можуть офіційно працювати в Німеччині, якщо мають німецький банківський рахунок для виплат, узгоджують дозвіл на роботу зі своїм куратором і уточнюють, чи можна працювати в іншій федеральній землі, якщо вакансія розташована поза місцем реєстрації.
Коли Світлані потрібно було надати контракт бератору (куратору) для перевірки, лише ця фірма погодилася вислати документ до початку співпраці. Після перевірки та уточнень вона отримала підтвердження, що договір відповідає вимогам німецького законодавства.
За місяць Світлана вирушила на першу вакансію — супровід літньої жінки. Вона пропрацювала там шість місяців, після короткої відпустки повернулася на ту саму позицію.
“Я не очікувала, що зможу знайти не просто роботу, а стабільність і повагу до себе”, — підсумовує вона.
Ліля: “Мови навчилась за пів року сама, але досвід — лише домашній. І я боялась, що мене всюди ‘зріжуть’”
Ліля, 36 років, родом із Тернопільщини. За освітою — вчителька початкових класів. З початком війни вона спершу виїхала до Польщі, а потім — до Німеччини. Раніше доглядала за бабусею в Україні, проте офіційного досвіду роботи опікункою не мала. Попри це, за пів року самостійно опанувала базову німецьку мову (A2) і вирішила спробувати себе в доглядальній сфері.
“Я розуміла, що мови ще недостатньо, але хотіла хоча б пройти співбесіду. Проте більшість фірм одразу запитували про диплом чи сертифікат. Коли чули ‘немає’, просто прощалися — навіть без шансу щось уточнити”, — згадує Ліля.
Після кількох безрезультатних спроб вона натрапила на компанію Medius Work, де їй, за словами Лілі, вперше відповіли без осуду. Менеджерка Інна вислухала детально — розпитала, які обов’язки Ліля виконувала вдома, які симптоми знала, як допомагала літній родичці. “Не було відчуття, що тебе ‘зрізають’, бо немає довідки, — пригадує жінка. — Навпаки, мені сказали, що головне — людяність і готовність навчатися.”
Після розмови менеджерка передала інформацію про Лілю кураторці Юлії, яка займається підбором вакансій. Уже за кілька днів жінці запропонували роботу в німецькій родині, де умови відповідали її рівню та досвіду.
“Я не вірила, що зможу працювати офіційно без купи паперів із печатками. Але змогла. І ніхто не запитував, чому я раніше не працювала в ЄС”, — каже вона.
Валентина: “Коли ти три тижні живеш у хостелі за свої — то вже готова їхати будь-куди”
Валентина мала досвід роботи в Італії, тож вирішила спробувати знайти подібну роботу в Німеччині. Ми попередили її, що без знання мови можливостей буде менше, однак вона залишила заявки більш ніж у двадцяти фірмах — скрізь, де знаходила оголошення. Більшість не відповіла зовсім, а деякі обривали дзвінок, щойно чули, що кандидатка не говорить німецькою.
Лише одна компанія погодилась продовжити розмову. Менеджер спокійно пояснив, що вакансії без мови існують, але доведеться почекати — терміни залежать від попиту німецьких родин. Для Валентини це стало несподіванкою: “Вперше зі мною не говорили зверхньо, не обривали розмову й не вимагали одразу вчити мову пів року. Але чекати довго не могла — грошей зовсім не було”, — згадує жінка.
Згодом у Facebook вона натрапила на оголошення від “Ольги Роботи”, яка обіцяла “високу зарплату й швидке працевлаштування”. Валентина погодилась і вирушила до польського міста Глогув, де, як їй сказали, мала “дочекатися вакансії”. Проте умови ніхто не уточнював. У результаті вона три тижні прожила у хостелі за власний кошт, харчувалася самостійно, а пізніше дізналась, що з її майбутньої зарплати ще й утримають плату за проживання.
“За цей час мені запропонували лише догляд за важкохворим чоловіком із деменцією — 900 євро на місяць. Бо ‘я ж без мови’. Це був шок”, — каже Валентина.
Коли ситуація стала безвихідною, вона згадала про менеджера, з яким спілкувалась раніше, і вирішила знову написати. Уже за кілька днів з’явилась термінова вакансія компаньйонки. Кураторка з компанії перевірила умови, узгодила деталі, і Валентина вирушила до Німеччини. Трансфер із Глогува до родини, яка чекала на опікунку, фірма оплатила самостійно.
“Добре, що я не видалила той номер. Інакше, напевно, погодилася б на ті 900 євро — і невідомо, чим усе закінчилось”, — каже вона.
Що показав експеримент
Під час цього розслідування журналісти подали заявки до понад тридцяти фірм, що пропонують працевлаштування опікунками в Німеччині. У більшості випадків після уточнення про відсутність знання німецької мови розмова просто припинялася. Лише в одному випадку менеджери продовжили спілкування, детально пояснили умови та запропонували конкретні кроки для підготовки до легальної роботи.
Цікаво, що, на відміну від багатьох компаній, які регулярно змінюють назву після хвилі негативних відгуків, Medius Work протягом кількох років зберігає одну й ту саму назву. Це дає змогу відстежити репутацію фірми, перевірити відгуки та у разі потреби підтвердити досвід роботи офіційними документами.
Такі приклади показують різницю між легальними операторами ринку, які працюють прозоро, та сірими посередниками, що користуються вразливістю українських кандидаток, які шукають заробітку за кордоном.